Гобелен

Знов наді мною виростає сонм.
Він як собор. У ньому я щотижня
молюсь, і ти з'являєшся – всевишня –
коли вібрує простір в унісон
з серцебиттям і темрява колишня
стискає подих, і серед колон
крихкої тиші б'є у камертон
терпке бажання! – смак дарує вишня:

я прагну поцілунку, я тебе
зі сну виводжу, юна наречена.
Нас огортає сяйво голубе

і опускає течія зелена.
...Торкання уст, лякливе і слабе
вплітається в малюнок гобелена.