В Колізеї (Feat. Валерій Величко & Роман Рогоза)

Один-вісім вісім-сім
в сімʼї бідних акторів
народжується хлопчик
і дивиться на зорі.
Він там бачить повне море
Бачить щастя, біль і горе
Бачить все, як на землі,
І сенс ніби прозорий:
«Життя - то просто сцена,
І ми на ній - актори.
І дивиться на нас
завжди глядач суворий.
Той глядач він є садист,
Той глядач - вуаєрист:
Актор падає на сцені, і
звучить похвальний свист…»
Один-девʼять один-сім
На заводі арсенал
УНР душить повстання
Кожен бʼється наповал:
Там майбутні режисери
Драматурги, корифеї
Ну а я сиджу в театрі
Наче тигри в Колізеї.
Мізасцени ляжуть плитами
Могильними накритими
І цей кривавий фарс
заграє колоритами.
Котрий день іде війна
Кулі кращі за слова
Але вірю я що текстами
Теж битимуть врага.
Театр - то є храм;
в країні - всі безбожники
як ранні християни ми
хай з ними ототожнюють
Акторів Березіль -
ми братство єзуїтів:
Бо лицар і священник -
Одне ціле від софітів.
До старості дожить
Навряд чи дасть епоха
То ж театр - МОЛОДИЙ
Збудуємо. Європа
Ще не раз підніметься
у захваті,
й фрустрації:
У залі - українська
І овації.
⁃ Київ взято білими.
- Будуєм декорації!
⁃ Червоні вже за схилами…
- Будуєм декорації!
⁃ Курбас, не посилу це…
- Ватуля, де вібрації?
Це тексти Куліша,
а не маніфестація!
⁃ Він дума взагалі,
про щось окрім театру?
Навколо йде війна!
їй-богу к психіатру…
- Тиша в залі!
Коли ми принижуємо наші вимоги до того, що ми можемо зробити в
наших нинішніх обставинах - це не дасть
ніякого прогресу.
Памʼятайте, політика залежить від державних мужів майже стільки
ж, скільки погода - від астрономів.
То ж що залишається нам?
Творити, творити. Всупереч усьому.
Створити те, чого немає в дійсності, кинути людям фантазію,
ідеальне, неіснуюче, але прекрасне.
Запамʼятайте,
бо місія наша - велика.
Театр має бути таким,
яким суспільство -
має бути завтра.
А тепер - марш на репетицію